Кам'янець-Подільський
Костел св. Миколая, єпископа Міри

Місто належало Київській Русі, у XIII-XIV століттях – Галицько-Волинському князівству, а потім було захоплене татаро-монголами.
У першій половині XIVст. Кам’янець став центром Подільського князівства на чолі з князями Коріятовичами, від 1362 року – у складі
Литовсько-Руської держави (1374 року отримав магдебурзьке право), з 1434 року відійшоі до Польщі, з 1463 року – центр Подільського
воєводства. У 1672-1699рр. належав Туреччині. У складі Росії у 1795—1997рр. – центр Подільського намісництва, а у 1797-1917рр. –
Подільської губернії. Від 22 березня 1919р. по листопад 1920р. Кам’янець був столицею Української Народної Республіки, у 1937-1941рр.
– центр Кам’янець-Подільської області, нині – районний центр.

У 1370 році оо.-доміканці збудували у Кам’янці дерев’яний костел св. Миколая, єпископа, який згорів під час
пожежі міста у 1420 році (збереглась тільки ікона Матері Божої Святого Розарія, яку пізніше вшановували як чудотворну).
Приблизно у 1446 році було споруджено мурований домініканський храм у стилі пізньої готики. Костел перебудовувся
у 1595, 1618 та 1626 роках (зокрема, так з’явились ренесансні та барокові каплиці Гуменецьких, Потоцьких і Дамецьких).
Під час турецької окупації святиню замінили на мечеть, а монастир – на казарми для яничарів. У 1737-1754 роках храм відновили завдяки
Михайлові Потоцькому. у 1843-1844 роках царська влада закрила домініканський монастир (його будівля до ліквідації царською владою дієцезії
у 1866 року служила для потреб дієцезіальної семінарії), а храм став дієцезіальним.
У 1935-1998 роках костел тримали закритим (там були в’язниця, склад архіву, а потім – вклад промислових та будівельних матеріалів). Після
повернення святині у ній тривають ремонтно-реставраційні роботи.

Парафію обслуговують оо.-пауліни (орден Братів св. Павла Першого Пустинника), працюють черниці згромадження
Сестер Бенедиктинок Місіонерок.