Одеса
Каплиця св. Климентія

Перша згадка про замок-порт Великого Князівства Литовського Кацюбіїв, який у різні часи та в різних джерелах називали також Кацюбий, Качибей,
Коцюбїїв, Хаджибей, Гаджибей, Аджибей, датується 1415 роком. 27 травня (7 червня) 1794 року Катерина II підписала рескрипт про влаштування
в Хаджибеї військової гавані і пристані для купецьких суден. Одеса як нова назва Хаджибея вперше з’явилася у документі датованому 10-м (21-м)
січня 1795 року. Завдяки вдалому географічному розташуванню Одеса швидко перетворилася з невеликого поселення в торговельний, промисловий і
науковий центр європейського значення. В її розвиток внесли дуже вагомий вклад імігранти-католики з Європи.

Наприкінці ХІХ століття одеський храм Успіння Пресвятої Діви Марії вже став надто малим для
постійно зростаючої римсько-католицької спільноти міста, до того ж під час урочистостей доходило до конфліктів між різними етнічними
громадами (зокрема, між поляками та німцями). У 1892 році міська влада виділила під будівництво храму, дозвіл на яке було отримано раніше,
земельну ділянку у районі товарного вокзалу – передмістя Одеси, заселеного переважно поляками, більшість яких працювали на залізній дорозі.
І костел цей пізніше називали ‘польським’, а його проект виготовив місцевий архітектор Владислав Домбровський. Ще 1901 року тут
збудували парафіяльні дитячий будинок та будинок для людей похилого віку, а
у 1902 році – парафіяльну школу та приміщення для проживання священиків. Це була будівля на три поверхи, одне з приміщень
якої використовувалось як каплиця (тут відправлялись Меси до завершення спорудження костелу). 10.03.1903р. єпископ
Едуард Ропп заклав у фундамент майбутнього неоготичного храму таблицю з написом про початок його спорудження.
Будівництво за рахунок парафіян польського етнічного походження тривало до 1912 року, проте його оснащення прожовжувалось і далі.
У 1913 році святиню консекрував єпископ Йосиф Кесслер. До революції її обслуговували адміністратор о. Йосиф Шейнер,
котрий працював тут від самого початку, та вікарії оо. Гіацинт Левчак та Павло Соколовський. А кількість місцевих парафіян сягала 17 тисяч –
майже на 4 тисячі більше, ніж в материнській парафії Успіння П.Д.М.

Після революції спочатку закрили парафіяльні освітньо-виховні заклади, а 1922 року конфіскували цінні церковні предмети
у храмі, арештували та розстріляли о. Йосифа Шейнера (настоятелем став о. Йосиф Неугум). У першій половині 30-х років радянська влада
арештувала решту парафіяльних священиків та закрила костел, який через рік було висаджено у повітря. Зберігся лише парафіяльний будинок,
який зробили звичайним житловим. У лютому 1993 року цей колишній дім священиків вдалося повернути Церкві, цього ж року в парафії стали працювати
оо.-паллотини. 23 листопада 1994 року. о. Тадеуш Хоппе SDB освятив каплицю, облаштовану на першому поверсі відремонтованого парафіяльного
будинку.

З 1993 року парафію обслуговують оо.-паллотини (товариство Католицького Апостольства).